Ми пишаємося...

Є професія у світі-
Серце віддавати дітям!
Серце вчителя безкрає,
Як би він його не краяв.
Тому гідний вчитель шани,
Так, любові і пошани
За роботу непросту
І за щиру доброту!

Ми пишаємося тим, що наш педагогічний колектив - це творча співдружність однодумців, в якій кожен робить свій індивідуальний внесок у колективну справу.

У нашій школі працюють як досвідчені, мудрі педагоги, так і молоді та активні вчителі.

Знайомтесь!

Наша команда:

   Вовк Лариса Павлівна - директор школи, вчитель української мови та літератури.

 Забіляста Світлана Миколаївна - заступник з навчально-виховної роботи, вчитель початкових класів.

 Артеменко Юлія Миколаївна - заступник з виховної роботи, вчитель трудового навчання

 Таратута Світлана Миколаївна - вчитель початкових класів

 Миценко Ольга Миколаївна - вчитель початкових класів

Середенко Катерина Сергіївна - вчитель початквих класів

 Дьоміна Валентина Іванівна - вчитель хімії та біології

 Андріяш Надія Михайлівна - вчитель фізики

 Матвієнко Алла Володимирівна - вчитель маматематики

 

Андріяш Олександр Петрович - вчитель фізичної культури та захисту Вітчизни

 Гашенко Антоніна Василівна - вчитель ангійської мови

 Краснова Оксана Володимирівна - вчитель історії

 Гордієнко Ольга Олександрівна - вчитель зарубіжної літератури

 Лисун Оксана Василівна - бібліотекар

 Маляренко Анна Сергіївна -педагог-організатор

Шуляк Вікторія - учениця 8 класу. 

І місце - хімія

та ІІ місце - трудове навчання

Гуралюк Віктор - учень 8 класу. ІІ місце - біологія

Пухир Тетяна - учениця 8 класу. ІІІ місце - історія

Знаговану Анастасія - учениця 8 класу. ІІІ місце - трудове навчання

Фрунзе Надія - учениця 3 класу. ІІІ місце - українська мова

Досліджуючи історію школи, ми не можемо не згадати імені одного Вчителя (вчителя з великої літери). Тому що всі випускники нашої школи, яким пощастило бути його учнями, при будь-якій зустрічі з трепетом у серці згадують Віктора Петровича. Згадують його цікаві уроки, поїздки та екскурсії, з гордістю демонструють малюнки та картини, автором яких він і був.

     Хто ж він - Віктор Петрович Дубенчук?!

Я думаю, що ніхто краще про нього не розповість ніж він сам...

Народився я в селі Захарівка ( вірніше, на Троянівці, як тоді говорили) 16 жовтня 1951 року.Записали у Свідоцтві про народження 18 жовтня, тому я до цього часу "святкую" своє народження 3 дні.Народився я в сім'ї колгоспників. Тато Дубенчук Петро Єлізарович був комуністом, ветераном Другої світової війни, брав участь у створенні колгоспу, працював бригадиром, завідував молочно-товарною фермою. Мама Дубенчук Лідія Олексіївна працювала в ланці на вирощуванні буряків.Крім мене в сім'ї є ще два брати - Микола і Леонід і сестра Варвара. Микола і Варвара старші, вони рідні нам з Леонідом лише по мамі. Їх тато загинув на початку війни. Освіту я здобував у Захарівській середній школі, яку закінчив у 1968 році із Золотою медаллю. Потім з 1968 по 1972 рік навчався в Кіровоградському педагогічному інституті ім. Пушкіна ( тепер Університет ім. В.Винниченка).Після закінчення інституту поїхав працювати за направленням в с. Горожанка Монастириського району Тернопільської області.Навесні 1973 року був призваний в ряди Радянської Армії, рік служив у Німеччині в м. Ордруф.Повернувся зі служби в рідне село і почав працювати в школі. Спочатку військовим керівником і завконсультпунктом у заочній школі, а потім вчителем російської мови і літератури. В 1979 році ми пережили велике горе - померла мама. Ми залишилися з татом самі - старші брати і сестра на той час  жили вже в Росії. В 1984 році я одружився. Дружина Ольга була родом із с.Стецева Снятинського району Івано-Франківської області. Після закінчення Чернівецького університету вона за направленням працювала в Новоукраїнському районі.Ми познайомились на виставці квітів під час серпневої наради у м. Новоукраїнка і зрозуміли, що надалі будемо разом. У 1986 році у нас народився син Роман. Перед його народженням сталася страшна подія - Чорнобильська атомна катастрофа. Ми дуже переживали - як це може відбитись на здоров'ї дитини, тому що ходили різні чутки - одна страшніша від іншої. Ніхто толком нічого не знав і не міг пояснити. В  1987 році народився другий син Ігор, а наступного року помер мій тато. Ми вже поступово приходили до рішення - залишити Захарівку і переїхати на батьківщину дружини. В 1990 році ми переїхали. Спочатку було складно. Поки жили в одному будинку з батьками дружини і сім'єю її сестри, збирали кошти і матеріали для побудови власного помешкання. В цей час в Стецеві будувався православний Храм Вознесіння, і мене запросили до його оздоблення. Так почалось моє творче життя - з сакрального мистецтва. У Храмі зберігаються чотири великі мої розписи: " Свята Трійця", " Коронація Діви Марії", " Іван Хреститель промовляє до народу" та " Ісус з учнями в житі", а також чотири образи, що на опорах храму: "Варух записує пророцтва Єремії", "Каїн і Авель", "Жертва Авраама" та " Мойсей несе скрижалі Божого Заповіту". Крім цих робіт у Храмі є ще виконані мною два образи Божої Матері та чотири образи на тетраподі, який виготовили і оздобили різьбою мої сини Роман і Ігор, які закінчили Косівський інститут декоративно-прикладного мистецтва. Це " Вознесіння Ісуса Христа", "Хрещення в Йордані", " Благовіщення Діві Марії" та " В'їзд в Єрусалим ( Вербна неділя)". В 1997 році ми закінчили будову і перейшли у власний будинок. Працювали в школі. Дружина вчителем математики, а я вчителем зарубіжної літератури і завконсультпунктом у вечірній школі. Потім мене потрохи почали довантажувати і годинами українськоі мови та літератури. Відколи себе пам'ятаю, я малював. Пам'ятаю, ще коли я був маленьким, тато купив мені перші в моєму житті акварельні фарби. Мене зачаровував їх медовий аромат. Починав малювання я з копіювання - перемальовував все, що мені подобалось, Потім почав додавати в малюнки своє творче бачення. На жаль, я не маю художньої освіти - не мав можливості вчитися. Тому доводилось до всього пробиватись самотужки, шляхом пошуків, невдач, розчарувань і захоплення.Все життя намагаюсь кожну роботу довести до досконалого завершення, звичайно, в міру свого вміння. Я переконаний, що немає не талановитих людей. Просто не всі зуміли розгледіти в собі той Божий дар і дати можливість йому розквітнути.Незважаючи на свій вік, я теж не зумів ще добре розібратись  зі своїми дарами. Тому крім малювання, багато часу працюю над вишивкою.Зрештою, я вважаю її одним із видів малювання - тільки не олівцем чи пензлем і фарбами, а голкою і нитками. А ще іноді пробую писати вірші. Вишиваю я, як і малюю, з дитинства. Згадую, як зимовими вечорами бабуся Марфа, яка була талановитою вишивальницею, сідала вишивати рушники, а я вмощувався біля неї і спостерігав за тим дійством. Це мені дуже подобалось. Згодом, на бабусине замовлення я виконав перший свій проект вишивки - два павичі в оточенні квітів. Це був поштовх до власного бачення процесу вишивання: я схеми для вишивання розробляю сам і не користуюсь уже виготовленими кимось. Щоправда. останнім часом для оздоблення робіт я іноді почав включати зразки орнаментів.Український орнамент - це багатющий скарб народної творчості і було б великим гріхом не використовувати бодай крихту його. У 2006 році моя дружина тяжко захворіла.Можливо, далася взнаки біда, що спіткала нашу сім'ю - спочатку Роман, а потім через 2 роки Ігор перенесли тяжкі операції на легенях. А в 2008 році захворів і я і мені довелось залишити роботу в школі і піти на пенсію. Треба було багато часу і сил віддавати хворій і лікуватися самому. А в 2010 році нас спіткало велике горе - Ольги не стало. Заняття творчістю допомагало не втратити розум , заповнити змістом душевну порожнечу. так з'явилось багато творчих задумів. Деякі з них уже завершені - це 14 робіт, а ще над 14 я працюю тепер. Іноді своє життя на чужині я порівнюю з деревом, яке пересаджують в уже зрілому віці. Тяжко йому прижитися, воно і не посихає, але і не живе таким повноцінним життям, як пересаджене молоде деревце. І хоч тут , на Прикарпатті люди привітні, добрі і щирі, все ж мені постійно згадується рідний край. Навіть у снах я бачу рідну хату, а всі події відбуваються там, в Захарівці. Я часто згадую рядки з пісні " Журавленя", популярної в радянські часи: " Хоч та земля тепліша, але батьківщина миліша! Миліша - запам'ятай, журавленя, це слово!"

А це саме ті розписи, про які Віктор Петрович розповідав у своїй автобіографії

Наступна картина ще більше демонструє талант Віктора Петровича, тому що вона вишита хрестиком.

 

/ Спочатку цей образ я намалював олійними фарбами. Потім на папері аквареллю і наніс сітку міліметрівку вручну і зробив проект для вишивки хрестиком. А потім уже ми з Олею 7 років його вишивали. Я всі фігури і орнаменти з написами, а Оля шила голубий фон./

                                                     

ВЧИТЕЛЬЦІ

Сяє вдалині вогник у вікні,

Мов ясна зоря, сходить над селом.

Бачиться мені, віриться мені:

Вчителька моя й досі за столом.

Зошити свої дітвора здала -

То вразливих душ повісті малі.

Двійка школяра, горе школяра

Зморшкою лягли на її чолі.

А з вікна пливе золотий пилок,

Сонячним струмком сяє в темноті.

Вчителько моя, скільки помилок

Виправили ви в кожному житті!..

Вона і школа - одне ціле! На її уроках завжди було цікаво та захоплююче, вміла так інтригуюче передати сюжет твору, що виникало непереборне бажання прочитати дане оповідання чи то роман якомога швидше. А які неперевершені вечори-зустрічі вона організовувала, літературні читання, вистави... 

- Саме так відгукуються про Саєнко Таїсу Іванівну випускники минулих років. Вона і зараз не стоїть осторонь шкільного життя, завжди дасть слушну пораду, співпереживає за майбутнє і сьогодення школи.

До вашої уваги автобіографія Саєнко Таїси Іванівни

  Народилася 4 липня 1945 року в селі Захаріака Рівнянського району Кіровоградської області в сім'ї колгоспників. 11 років навчалася в Захарівській середній школі, була жовтеням, піонеркою, комсомолкою, секретарем шкільної комсомольської організації. Школу закінчила в 1963 році з золотою медаллю.
Вступала до вузу, перший рік не пройшла за конкурсом (потрібний був трудовий стаж) . Працювала старшою піонервожатою в рідній школі. Потім закінчила Кіровоградський педагогічний інститут імені Пушкіна, філологічний факультет по спеціальності російська мова та література.
Викладала російську мову та літературу, майже всю трудову діяльність працювала заступником директора по навчально-виховній роботі, а з 1974 по 1977 рік виконувала обов'язки директора школи, потім знову - заступником директора. За час роботи в Захарівській школі нагороджена Грамотою Міністерства освіти УРСР, медаллю „До 100-річчя від дня народження В.І. Леніна", маю вищу категорію, відмінник народної освіти, старший вчитель.
Любила дітей, поважала їх батьків, колег по роботі; завжди була в хороших відносинах з ними. Зараз колишні випускники приходять, приїздлять у гості, телефонують.
Щиро вдячна їм і колегам: молодим, і наставникам, які завжди підтримували, допомагали, вчили.
Люблю рідне село, в якому пройшло все моє життя, де виховала сина Володимира і дочку Тетяну. Вони також закінчили нашу школу з золотими медалями, одержали вищу освіту, влаштували своє особисте життя.

    У нашому навчальному закладі протягом п'яти років діяв гурток „Художнє випилювання" під керівництвом Лисуна Миколи Миколайовича, він випускник нашої школи 2007 року.

Крок за кроком, виріб за виробом і майстерність наших школярів перевершила всі сподівання ( ви в цьому переконаєтеся переглянувши світлини)

  Однією з хвилюючих робіт гуртківців була „Книга Памят", в якій вписано імена бійців-земляків, які загинули в зоні проведення АТО.

Сьогодні художнє випилювання – це досить рідкісне, несправедливо призабуте мистецтво. Раніше техніку випилювання застосовували для оформлення поличок, рамок для картин, фотографій тощо. Філігранна різьба не тільки прикрашає інтер'єр, а й дарує велику радість творчої роботи автору. Роботи майстрів випилювання схожі на справжнє мереживо з дерева.

     

Переглядаючи сторінки нашої шкільної історії, ви напевно помітили, що ми дуже часто організовуємо різноманітні позакласні заходи, в яких незамінним помічником та порадником був Печенюк Вячеслав Ілліч. Його праця неодноразово була відзначена грамотами та дипломами...

.